Роберт Шеклі. Координати чудес.
 

ПРОЩАВАЙ,ЗЕМЛЕ!

РОЗДІЛ 1

День видався доволі-таки недоладний. Кармоді прийшов у
контору, мляво залицявся до міс Гіббон, шанобливо заперечу-
вав містерові Вейнбоку і хвилин з п'ятнадцять обговорював
шанси футбольного клубу «Гіганти» з містером Блеквеллом.
Під кінець дня він засперечався з містером Зайдліцем — спе-
речався затято й нічого в тому не тямлячи — про невпинне
виснаження природних ресурсів країни й про безжальний на-
тиск таких вандалів, як корпорація Кон-Ед, армійські
будівельники, туристи, мурашки та фабриканти паперу. Всі
вони, на його думку, так чи інакше відповідальні за те, що
зникають чарівні краєвиди і майже не лишилося закутків не-
займаної природи.
— Стривай, Томе,— урвав його в'їдливий, прищавий
Зайдліц.— Тебе й справді це так допікає?
- А то не допікає!
Міс Гіббон, приваблива і юна, не дуже схильна до теревенів,
закинула йому:
— Ох, містере Кармоді, я все ж гадаю, що вам не слід такого
казати.
Що ж він, урешті, скоїв і чого йому не слід було казати,
Кармоді пригадати не зміг, тому й не розкаявся, хоча почу-
вавсь ніби винним.
Його начальник, пухкенький, лагідний містер Вейнбок, ска-
зав:
— А справді, Томе, у ваших словах таки, мабуть, щось є. Я
поміркую над цим.
Сам Кармоді чудово знав, що в його словах небагато глузду
і міркувати над ними не варто.
Високий, насмішкуватий Джордж Блеквелл, який міг гово-
рити не ворушачи верхньою губою, процідив:
— Гадаю, ви маєте рацію, Кармоді. Таки справді, якщо
Восса переставлять з вільного захисту на місце кутового напа-
даючого, ми побачимо справжню передачу.
Згодом, пригадавши розмову, Кармоді дійшов висновку, що
це нічого не дасть.
Кармоді був спокійної меланхолійної вдачі, і його обличчя

цілком відповідало елегійним рисам такого темпераменту. На
зріст був височенький, а думку щодо себе мав занизьку. Часто
бував зажурений, майже не виходив з депресій, але завжди
прагнув добра. Він був циклотимік, якими, надто після трид-
цяти, зазвичай бувають високі нащадки далеких ірландців із
гострим, недовірливим поглядом.
Він умів пристойно грати у бридж, хоча мав схильність
недооцінювати свої здібності. Вважав себе атеїстом, та це була
радше звичка, ніж переконання. Шанував переважно героїв,
яких можна побачити в Світлиці Обдарованостей. Народився
під знаком Діви при заступництві Сатурна, коли той перебу-
вав у Домі Сонця. Вже цього вистачало, щоб бути непе-
ресічною особою. Але, як і всі люди, він був одночасно ясним і
незбагненним. Звичайнісіньке чудо!
З ксонтори Кармоді вийшов о 5.45 і сів на підземку. Там його
штурхало й товкло чимало людей, яким він і хотів би
поспівчувати як страдникам, та його ребра мимоволі протесту-
вали.
Виринув на світ божий на 96-й вулиці і пройшов пішки
кілька кварталів до своєї квартири на Вест-Енд Авеню. З ним
весело привітався швейцар, дружньо кивнув ліфтер. Кармоді
відімкнув двері, зайшов у квартиру й ліг на кушетку. Дружина
відпочивала в Майамі, тому він безкарно висадив ноги на мар-
муровий столик.
Через якусь мить загриміло, і посередині вітальні спа-
лахнула блискавка. Кармоді сів і не знати з якого дива
поклав пальці на горло. Ще кілька секунд гриміло, а далі
заграли сурми. Кармоді квапливо зняв ноги з мармурового
столика. Сурми змовкли, і натомість бравурно зазвучали
волинки. Ще раз спалахнула блискавка, і в її сяйві з'явився
чоловік.
Чоловік був середній на зріст, кремезний, білявий, кучеря-
вий, зодягнутий у золотистий плащ та оранжеві панталони.
Обличчя, як тисячі інших, хіба що бракувало вух. Він ступив
два кроки вперед, зупинився, простяг руку в порожнечу і вис-
микнув згорток, дуже надірвавши його при цьому. Прочистив
горло — немов раптом заплішило перегрітий підшипник — і
проказав:
— Вітання!
Кармоді не відповів, бо від несподіванки йому відібрало мо-
ву.
— Ми з'явились,— вів далі чужинець,— як випадковий
відповідник непогамовного прагнення. Вашого! Чи людини
взагалі? Отже, не так! Ну?

Чужинець чекав на відповідь. Кармоді лише йому відомими
методами переконався, що все відбувається саме з ним і таки
насправді, і відповів, як годиться в такому випадку:
— Боже, що це все означає?
— Це все для вас, Кар-Мо-Дію! Із перетоку наявного ви
виграли маленьку, однак вагому частку того, що може бути.
Хіба ж це не радість? Конкретніше: ваше ім'я спонукало все
інше. Випадкове знову здобуло перемогу. Рожевочленна Не-
визначеність, наковтавшись наркотиків, тішиться, що старез-
на Сталість знов ув'язнена в Печері Неминучості. Хіба не
причина радіти? То чому ж ви ні?
Кармоді, вже опанувавши себе, звівся на ноги. Незрозуміле
лякає, аж поки спрацює феномен настирливості. (Кур'єр,
звісно, знав про це)
— Хто ви? — спитав Кармоді.
Чужинець зрозумів запитання, і його усмішка згасла. Він
пробурмотів швидше про себе: «Крутії з половою в макітрах!
Знову не так обрахували'. Та я з досади і руки на себе накладу
Щоб вони показалися нехибно! Та нічого, я перерахую себе, я
пристосуюся я стану »
Чужинець притиснув пальці до голови, навіть зануривши їх
углиб сантиметрів на п'ять. Почав перебирати пальцями, наче
грав на малесенькому піаніно. 1 одразу ж перетворився на
лисуватого котигорошка в пожмаканому костюмі, з напханим
портфелем, парасолею, ціпком, тижневиком і газетою.
— Так правильно? — запитав він і сам собі відповів: — Бачу,
що так. Я справді повинен вибачитися за недбалу роботу на-
шого Центру Уподібнення. Лише минулого тижня я з'явився
на Сигму IV у вигляді велетенського кажана з Повідомленням
у дзьобі. Тільки аж тоді виявив, що мій адресат з родини
водяних лілій. А два місяці тому (я, звичайно, користуюся
місцевими еквівалентами часу) під час місії на Тагму Старого
Світу ці телепні з Уподібнення сформували мене як чотирьох
дів, а правильно було б, звісно...
— Ні слова не втну,— урвав Кармоді.— Поясніть, будь
ласка, про що йдеться взагалі?
— Звичайно, звичайно,— спохопився чужинець.— До-
звольте лише звірити місцеві терміни.. — він заплющив очі,
потім знову відкрив їх.—Дивно, дуже дивно,— пробурмотів
він.—У вашій мові, якщо вжити метафору, немає комор для
мого продукту Та, зрештою, чи мені судити? Неточності,
гадаю, можуть бути естетично приємні. Все залежить від
смаку
— Що це означає? — грізним басом спитав Кармоді.

— Йдеться, звичайно ж, про Міжгалактичний Тоталізатор!
Ї вам, сер, випав головний Виграш! Виклад відповідає моїй
подобі, еге ж?
— Ні, не відповідає,— відрубав Кармоді,— я ніяк не второ-
паю, про що ви тут розводитеся.
Чужинцевим обличчям промайнув сумнів, зникши, наче
слід олівця під гумкою.
— Ви не знаєте? Та звісно ж! Гадаю, ви втратили надію на
виграш, тому й позбулися знань, щоб не марити ним. Як мені
не пощастило, що я з'явився тоді, коли ваш розум спить! Але
запевняю, вам ніщо не загрожує. Документи у вас під рукою?
Боюся, що ні. Тоді я поясню. Вам, містере Кармоді, випав
Виграш на Міжпланетному Тоталізаторі. Селектор Випадко-
вості для Частини IV Життєвих Форм Класу 32 витяг ваш
номер. Ваш Виграш — дуже милий Виграш, запевняю вас,—
чекає на вас у Галактичному Центрі.
А Кармоді міркував собі так-. «Або я збожеволів, або не
збожеволів. Якщо збожеволів, то слід позбутися маячні і звер-
нутися до психіатра. Але тоді я опинюся в ідіотському стано-
вищі, бо намагатимусь заперечувати істинність баченого й
відчутого заради туманних міркувань про глузд. Це тільки
загострить внутрішній конфлікт, і хвороба так спрогресує, що
бідолашній дружині врешті доведеться покласти мене в
лікарню. Ну а з іншого боку, якщо я сприйматиму цю ніби
маячню за дійсність, то також можу скінчити божевільнею.
Якщо ж, іще з одного боку, я не божевільний, тоді все це
відбувається насправді. А те, що відбувається — дивовижний,
унікальний випадок, пригода вищого класу. Очевидно, якщо
це все справді відбувається, у Всесвіті, як я завжди й
підозрював, є істоти, що розумом перевищують людей. Ці
істоти влаштовують тоталізатори, де жеребкуються імена.
(Вони, ясна річ, мають право влаштовувати тоталізатори, я не
бачу тут нічого несумісного з вищим інтелектом). Зрештою, на
тому, скажімо, тоталізаторі випало моє ім'я. Це почесна ви-
падковість, і на Землю, мабуть, узагалі вперше зробили став-
ку. t Виграш припав мені. Такий Виграш може забезпечити
достаток, ім'я, жінок, знання,— зрештою, щось одне або все,
чого прагнуть люди.
Тому, беручи все до уваги, мені вигідніше повірити, що я не
позбувся глузду, і податися з цим джентльменом забирати
і Виграш. Якщо я помиляюся, то прокинусь у лікарні. Тоді ви-
бачуся перед лікарями, доведу, що все зрозумів, і, може, вийду
на волю».
Ось так міркував Кармоді, поки дійшов такого висновку

Висновок нікого не здивував би. Мало хто (за винятком бо-
жевільних) назве себе божевільним замість повірити в нову
сенсаційну гіпотезу.
Звичайно, в міркуваннях Кармоді був деякий ґандж, і він,
власне, згодом мав би призвести до лиха. Та можна й сказати,
мовляв, добре, що Кармоді взагалі міг міркувати за таких
обставин.
— Я не надто добре второпаю, що тут до чого,— признався
він Кур'єрові.— Чи з моїм Виграшем пов'язані якісь умови? Я
маю на увазі, чи треба щось робити або платити?
— Ніяких умов нема,— запевнив Кур'єр.— Принаймні вар-
тих згадки. Виграш безкоштовний. Бо що то був за Виграш?
Якщо ви його приймаєте, то вам слід прибути зі мною в Галак-
тичний Центр. Центр сам по собі вартий, щоб його відвідати.
Там вам вручать Виграш. А далі, якщо захочете, ви зможете
взяти його сюди, до себе додому. Якщо вам буде потрібна
допомога для зворотної подорожі, ми, звичайно, якомога спри-
ятимемо вам. От і все.
— Як на мене, то добре,— промовив Кармоді ну точнісінько
таким самим тоном, як Наполеон, коли йому показали диспо-
зицію Нея перед битвою під Ватерлоо.— А як ми туди
дістанемося?
— Прошу сюди,— запросив Кур'єр, t завів Кармоді в
комірчину у передпокої, а звідти крізь щілину — в часопросто-
ровий континуум.
Ось як легко все відбулося. За кілька секунд суб'єктивного
часу Кармоді та Кур'єр, подолавши значну віддаль, опинилися
в Галактичному Центрі.
 

РОЗДІЛ 2

Мандрівка тривала недовго, не довше миті плюс
мікросекунда в квадраті. На події була не багата, бо що знач-
ного може вміститись у таку тоненьку скибочку часу? Отже,
після не вартого згадки переходу, Кармоді побачив навкруг
себе широкі площі та дивовижні будівлі Галактичного Центру.
Він спокійно стояв і роздивлявся, час від часу вражено по-
зираючи на три тьмяні карликові сонця, що кружляли над
головою одне навколо одного. Бачив дерева, що бурмотіли
невиразні погрози зеленоперій пташві на гілках. Зауважив ще
інші речі, яких не міг назвати через брак земних аналогій.
— Ого,— нарешті спромігся він видобути з себе.
— Даруйте? — перепитав Кур'єр.
— Я сказав «ото»,— уточнив Кармоді.
— А! Мені здалося, що ви сказали «ох».
— Ні, я сказав «ого».
— Тепер зрозуміло,— дещо роздратовано підсумував
Кур'єр.— Як вам наш Галактичний Центр?
— Справляє враження,— признався Кармоді.
— t мені так здається,— недбало кинув Кур'єр.— Його й
будували на те, щоб він справляв враження. Особисто я вва-
жаю, що він не дуже відрізняється від будь-якого іншого Га-
лактичного Центру. Архітектура, як бачите, така, як ви,
мабуть, гадали,— неоциклопічна, типова адміністративна
пишнота без натяку на естетику. Стиль, що має приголомшу-
вати виборців.
— А ті пливучі сходи — то ж неабищо,— ввічливо заперечив
Кармоді.
— Гра на публіку,— пояснював далі Кур'єр.
— А ті велетенські споруди...
— Так, архітектор досить вдало поєднав реверсивні криві із
зникаючими точками переходів, — із знанням справи пояснив
Кур'єр.— А до того ж він використав часове викривлення гра-
ней, щоб викликати благоговіння. Досить мило, гадаю, як на
перший погляд. Вам цікаво буде довідатися, що для тієї он
групи будівель ідею запозичили на вашій планеті з виставки
«Дженерал Моторз». Її визнали видатним зразком
примітивного квазімодернізму: химерність і розніженість —
головні його достоїнства. А он ті спалахи перед Пливучим
Мультихмарочосом — чисте галактичне барокко. Повна
відсутність утилітарності.
Кармоді не міг охопити всю композицію одним поглядом.
Коли він дивився на одну групу будівель, то інша, здавалося,
змінювала свій вигляд. Він щосили закліпав очима, та на пе-
риферії зору будівлі й далі розпливались і змінювалися. («Пе-
риферійна трансмутація,— пояснив йому Кур'єр.— Тих
людей буквально ніщо не може спинити»).
— Де ж я отримаю свій Виграш? — запитав Кармоді.
— Прошу просто вперед,— запросив Кур'єр і провів його
між двома вежами-фантазіями до непоказного прямокутного
будиночка, ледь помітного за водограєм, у якому вода била
згори.
— Справи у нас залагоджують тут,— пояснив Кур'єр.—
Останні дослідження показали, що прямокутна форма діє
заспокійливо на синапси багатьох організмів. Я, загалом,
пишаюся цією будівлею. Річ у тому, що я винайшов прямо-
кутник.
— А дзуськи,— скинувся Кармоді.— Прямокутник ми
знаємо споконвіку.
— А хто, по-вашому, вперше запровадив його у вас? —
саркастично запитав Кур'єр.
— Щось не дуже він схожий на винахід.
— Недуже? — перепитав Кур'єр.— Це показує, як мало ви
знаєте. Складність ви плутаєте з творчим самовиразом. А чи
знаєте ви, що в природі ніколи не існувало справжнього пря-
мокутника? Квадрат одразу впадає в око, тут ви маєте рацію.
І тому, хто не досліджував цієї проблеми, прямокутник може
видатися наслідком природного розвитку квадрата. Поми-
ляєтеся! Насправді ж результатом еволюції квадрата є коло.
Кур'єрові очі затуманилися. Спокійним, замріяним голосом
він вів далі:
— Роками я знав, передчував, що можливий інший напря-
мок розвитку квадрата. Дуже довго це не давало мені спокою.
Мене приголомшувала й заворожувала та неймовірна пра-
вильність. Рівні сторони, рівні кути. Деякий час я експеримен-
тував, змінюючи кути. Винахід ромба належав мені, але я не
вважав це великим досягненням. Я досліджував квадрат. Пра-
вильність приємна, та все ж до якоїсь межі. Та як же змінити
цю виснажливу тотожність, зберігши одночасно виразну по-
вторюваність. І одного дня мене осяяло! Мені слід було, поба-
чив я у блискавичнім натхненні, тільки міняти довжину двох
паралельних сторін. Так просто і так важко! З тремтінням я
попробував. І коли вдалося, я, признаюся, ввійшов у
маніакальний стан. Цілими днями і тижнями я конструював
прямокутники різних розмірів і форм — усі з прямими кутами,
проте різні. Я був справжнім рогом достатку прямокутників!
Це були чудові дні.
— Уявляю собі,— сказав Кармоді.— Ну а потім, коли виз-
нали вашу роботу?
— Це також було чудово,— сказав Кур'єр.— Та минули
століття, перш ніж мої прямокутники взагалі почали сприйма-
ти серйозно. «Цікаво,— казав дехто,— та коли до них звик-
нуть, то що у вас залишиться? Недосконалий квадрат, та й
годі». Я доводив, що відкрив цілком нову і дискретну форму,
таку ж неминучу, як і квадрат. Я страждав від нерозуміння. Та
нарешті мої погляди переважили. А тепер у Галактиці
налічується біля сімдесяти мільярдів прямокутних структур.
Кожна з них походить від мого первинного прямокутника.
— Ого! — здивувався Кармоді.
— Ну ось ми й прийшли,— повідомив Кур'єр.— Заходьте
просто туди. Повідомите дані про себе й отримаєте Виграш.

— Дякую.
Кармоді зайшов у кімнату. Як оком змигнути, його руки,
ноги, поперек і шию обхопили сталеві обручі. Висока похмура
особа з яструбиним носом і близною на лівій щоці підійшла до
Кармоді й вибалушилась на нього з дивним виразом: крово-
жерна радість поєднувалась у ньому з єлейним жалем.